Iмла
2022. ЛЮТИЙ.
Ну, а потім приходила ніч та кохання оберталось в гіганську, пульсуючу сумом, гіпсову кулю. Він лежав на підлозі, як амфібія, бронзою голизни поглинаючи, атоми жовтого хирого світла. Фіранка вилася в танку зі старою весною, захлинаючись ніжності пилом, наповняючись вітром, ялівцевим вином, океаном; німою мовою...
info_outline
Галатея
2022. ЛЮТИЙ.
ГАЛАТЕЯ Волхви втомились, налили собі вина. Трьохмірний вимір заповнений, мов труна, снігом, уламками, порохом, тютюном, землею в замісі із кров’ю та бур’яном. Вода мовчить, нерухома неначе скло. З очей прозорих світло вже відійшло. Забракло сили прийняти. «Ти Відпусти, - він каже їй, - чекають, вже треба йти». Мовчить вона,...
info_outline
Тиша
2022. ЛЮТИЙ.
ТИША Текст: aggressivephilanthropist. Музика: Ольга Синило Надійшли мені, мила, літньої тиші; клаптик маленький, не треба більше. Лишень, аби без вибухів стрільн, вогню шквального та розриву судин. Де метеликів стрімкий рух на теплім вітру та віршів шепотіння очеретяне; де вустами по вилиці та очах до нестями, а в волоссі дотики ніжних...
info_outline
100 kisses
2022. ЛЮТИЙ.
100 KISSES DEEP Music: aggressivephilanthropist Сукня чорна з тонкого білого льоду плетівним комірцем, що полишила ти біля каміну, за хвилину, за мить до прильоту, відтепер - тужна квітка полину, чорний стогін та біль неупинний, вий звіриний, сірчаста повінь Сліз за рідним мерцем. Залишаю по тобі на спомин ...
info_outline
Бурштин
2022. ЛЮТИЙ.
БУРШТИН Текст: aggressivephilanthropist Музика: Олексій Таланов М Він бажав для неї життя кращого за вовчий гомін. Вона прагне його воскресіння світлого, як ранішній промінь. Він житиме під корінням, в траві, ожині, в зимних озимих, в річковій воді, в павутинні її почуттів. Невпининих сльозах та муках безсилих. ...
info_outline100 KISSES DEEP
Music: aggressivephilanthropist
Сукня чорна з тонкого білого льоду
плетівним комірцем,
що полишила ти біля каміну,
за хвилину, за мить до прильоту,
відтепер - тужна квітка полину,
чорний стогін та біль неупинний,
вий звіриний, сірчаста повінь
Сліз за рідним мерцем.
Залишаю по тобі на спомин
ніжних дотиків крапки та коми,
хвилі стиглих цілунків до втоми,
серця повного розливи й розломи,
снів чутливих фотоальбоми,
світла коло біля каміну, назване домом,
трави сонні ранішніх слів,
темінь теплу та несвідому почуттів.
Наостанок розпаковую, попри
вірогідність збоченну й примхи лихої долі,
Твій останній прощальний дарунок,
скла вцілівшого, вуст коханих й ніжного подиху
візерунок,
на бокалі залишений мимоволі.
І вустами блідими й очима стертими болем,
уявляючи тебе серед темряви -
яскравий промінь -
притискаюсь до холодного скла,
як до вуст безкровних,
навздогад, навмання, наосліп;
та сповзаю стіною додолу.
Сукня чорна, плетівний комірець із льоду.
A thousand kisses deep.
Кінець
©aggressivephilanthropist